Чи буде війна?

Чи буде війна?

19.01.2015 | Journal | No Comments

Чи буде війна? Це питання цікавить українців з помітною регулярністю. Мені сподобалася обкладинка цієї брошури, вирішив її відсканувати для колекції обкладинок. Мілітарна тема знову актуальна. Полиставши її сторінки зацікавив і вміст. Думки українського аналітика полковника Ф. Гудими про геополітику і недалеке майбутнє.

Особливості цьому «часопису актуальних справ» додає його дата — серпень 1939 року. А вже в вересні Львовом ходитиме Червона армія. Можна припустити, що це друге число і стало останнім в своєму роді.

Nowyny #2 1939

На жаль не можу розібрати підпис автора обкладинки.

Для тих кого цікавить вміст публікую оцифрований текст книжечки. Я не робив ретельної вичитки розпізнаного тексту, є присутні помилки.

Чи буде війна

Передбачення плк. Ф. Гудими

Плк. Ф. Гудимо — це виїмкова людина, яка має вроджену здібність душею відчува­ти історію і передбачувати майбутні події.

В цій книжці запізнаєтеся з його думка­ми про сьогоднішню замотану світову політику і про те, що на його думку нам несе най­ближчий час:

  • Куди прямує Німеччина? Чого хоче Англія?
  • Чи буде війна? Коли вона вибухне?
  • Де ,3 ким і за які землі вона буде про­вадитися?
  • Хто уступить, хто програс, хто ви­грає, які зміни прийдуть?
  • Яка доля жде большсвицьку Росію? Що нам може принести найб л ижч а війна?

Немає сьогодні питання, яке більше цікавило б усіх чим те, чи буде війна з тої суматохи, яка огорнула в останні часи увесь світ. А вже хіба ніхто так дуже не хоче знайти відповіді на це пи­тання, як саме ми, українці.

Читаємо часописи, слідкуємо за подіями. Але в Часописах нічого ясного про найближче майбутнє знайти не можемо. Щодня нові вістки, щодня нові Оцінки, передбачення, часто суперечні тим, що були вчора. Часописи кидають нашою думкою на всі боки: нині думаємо те, завтра інше, аж вкінці волимо самі робити свої висновки із подій, чим вірити тому, що читаємо і всеодно нічого наперід не бачимо.

В таких часах – ми раді почути б думку когось, що вдійсності вміє добре визнаватися в ото­му заплутаному світовому міждержавному поло­женні. Ми раді б почути думку людини, яка не роз­гублюється в ріжних малих, суперечних собі Подіях і вістках, але вміє взнестиСя вище і з певної від­далі слідити розвиток сьогоднішнього світового ПО» ЯітичнОго життя та бачити його неминучі наслідки.

Саме на сторінках цеї книжки запізнавтсея з думками такої людини, що має вроджений дар душею відчувати історію і передбачувати ваиерід події.

Ф. Гудим а, полковник української армії, не належить до тих людей, які шукають розголосу. Хоч дав докази своїх небуденних здібнощів — крім круга ближчих знайомих і товаришів по зброї млло хто про нього знає. Така вже вдача. Тому хай про­бачить нам те, що після появи цеї книжки його прізвище знайдеться на устах ширшого круга людей.

РЕДАКЦІЯ.

Хто такий плк. Ф. Гудима?

Полк. Ф. Гудима походить із старовинного стар­шинського козацького роду з Полтавщини. Ще перед війною скінчив у Петрограді артилерійську школу. Вже тоді, в ранзі поручника, передбачив російсько – япон­ську війку 1905 – 6. рр. з усім и погубними наслідками тієї війни для Росії. За це ледве не попався в тюрму. В 1913, р. передбачив і заповів світову війну та росій­ську революцію.

В часі українських визвольних змагань був призна­чений до головної гарматньої управи. Тоді він заповів неповоджєння акції Петлюри та близьку його смерть. 1920. р. призначили полк. Гудиму до міністерства вій-, ськових справ, а пізніше начальником штабу корпусу поліції і жандармерії. Тепер живе на еміграції в Пйотр-кові Триб.

Від деякого часу полк. Гудима будить подив свої­ми дуже влучними передбаченнями біжучих світових подій. Деякі з них уже здійснилися. Між іншим полк. Ф. Гудима заздалегідь передбачив безкровне прилучен­ня Австрії до Німеччини і такий же безкровний розбір Чехословаччини.

Свої передбачення висказує полк. Гудима в приват­них розмовах, в докладах (рефератах). Тому послу­хаймо наперід тих, що мають можність особисто гово­рити з ним та слухати його, докладів.

Один із них пише таке:

„У грудні 1937. р. я слухав докладу п. плк Ф. Гудими п. и. „Ч и буде нова світова війн а?” Взагалі годжуся з йо­го поглядами. Добре знаю його небуденну здібність правиль­но передбачувати, вірніше, — відчувати майбутні світові події. Та всетаки я не міг цілком довіряти вгадливості плк. Гудими, зокрема щодо майбутнього Чехословаччини.

„Мені здавалося, що важка чехословацька справа ніколи не буде розвязана мирним шляхом.

„Події однак підтвердили, що плк. Гудима не помилився. Минулий рік був багатий важними історичними подіями, а можливість і закінчення їх було дуже важко передбачити.

Одначе плк. Гудима не тільки передбачив їх, але й описав їхнє закінчення.

„…Тут я дозволю собі згадати ще два цікаві факти:

1) Плк. Гудима на піврік наперід передбачив убивство кан­цлера Дольфуса в Австрії та запевнив, що це вбивство му­сить бути в майбутньому а аншлюс (злука) ще не поспів.

2) У початку 1938. р. почав запевнювати, що Австрію вже незабаром без війни прилучать до Німеччини, як один із країв а канцлер Шушнінґ закінчить свою карієру у вязниці. Перед­бачив і те, що зацікавлені держави відповідатимуть на ці по­дії — лише слабим протестом.

„Після того, як здійснилися події плк. Гудима вияснював мені, що його влучні передбачення не є випадкові та не во­рожбитські здібкощі, а лише звичайна льоґіка.

„Тому мені здається, що в цьому випадку пояснення плк. Гудими виявляють його передбачливе чуття, якого він не визнає. Плк. Гудима має ту прикмету, що є безсторонний у своїх міркуваннях. В нього велике знання історії, він добре визнається в сучасному міжнародньому положенні. Духовий стан народів Европи напевне розкриє перед ним не саме розу­мування, але й чуття. Все це разом — дає йому можливість правильно передбачувати наступні події.”

(—) Донський козак інж. А. Асеев.

Неменш цікаві твердження знаходимо і в другого знайомого полк. Ф. Гудими:

„Треба признати, що доклад викликав гарячі дискусії, але назагал склалася думка, що погляди плк. Гудими є дуже сміливі. Недовірки додавали, що вони — далекі від дійсности й не мають опертя на подіях, які так зацікавили світ у той час.

„Мушу признатися, що найбільшим недовірком був ниж­чепідписаний, але сталося саме так, як я найменше міг споді­ватися. А ось самі факти:

„— Це було десь у кінці вересня, в часі, коли Гітлер склав свій ультимат у справі Судетів, але про мінхенську нараду не було ще нічого відомо. В розмові з плк. Гудимою — я вис-словив свої думки щодо можливих подій. Але полковник, по­казуючи на рукопис, що лежав перед ним, сказав:

— „Це початок мого докладу. Скінчу його, якщо дозволить час, десь у листопаді. Я тут уже в часі минулому пишу, що станеться з Чехословаччиною… Пишу в минувшині, бо, коли цей доклад побачить світ, — то чеський упадок буде вже історією… Запевняю Вас, пане, що уступ цього докладу, при­свячений чехам, не буде змінений на йоту.”
„Призвичаєний до рішучих слів плк. Гудими, я приняв цю його заяву з можливим недовірством…

„З правдивою мужністю мушу підтвердити те, що „чеський” уступ докладу не потребував змін. Чехію розділили без одного вистрілу, а що найважніше — вона війшла вповні в обсяг впливів Третього Райху. „Хто міг цього сподіватися?…
„Хто міг сподіватися, що від жовтня 1938. р. Франція, Англія й „матушка Росія” не матимуть голосу в Празі?…
„На закінчення я хотів би висловити свою думку щодо вгадливости плк. Гудими в ділянці закордонної політики.
„Тут переважаючу ролю грає непересічний досвід, виро­блена в тому напрямі память, здібність добре визнаватися у крутіжі подій. Крім того й не без того, що називають перед­бачуванням (але не в стилі Осовєцького’)… Я назвав би це — здібністю не тільки розуміти історію, але й відчувати її”.

(—) Інж. Олександер Чирський

Послухаймо ще й третього:

„Мабуть у лютні 1938. р. Гітлер перевів дуже поважні зміни на командних становищах у німецькій армії. Це викли­кало тоді широкий відгомін у світовій пресі та в приватних розмовах.

„Часописі одноголосно пояснювали ці несподівані зміни в німецькій армії — в той спосіб, що вони є доказом нових унутрішніх розходжень у державному ладі Німеччини Гітле-ра. На тій основі ставили навіть під знак запитання дальшу долю ґітлера, як провідника нової Німеччини. З тими погля­дами годився й загал.

„Плк. Гудима зайняв зовсім інше становище до згаданих змін у німецькій армії. Він подав своє власне пояснення тих несподіваних і поважних змін. На його думку — становище Гітлера таке сильне, що в Німеччині немає ніяких політичних сил, які мали б змогу протиставитися йому. Плк. Гудима ви–яснював, що в найближчому часі наступлять дуже важні рі­шення та події. Вони вимагатимуть скупчення цілого німецько­го народу біля особи Гітлера з сліпим і беззастережним дові­ряй до нього й готовістю виконати без надуми кожний наказ. Тому, що Гітлер не вважав дотеперішніх верхів німецької армії за таких людей — він усунув їх набік.

„Найближчі тижні підтвердили правильність цієї оцінки, бо незабаром прийшов вхід німецької армії до Австрії та злука її з Німеччиною.

„Взагалі вважаю своїм обовязком підкреслити, що плк. Гудима всі свої погляди й думки висловлював завжди з не­звичайною рішучістю. А, коли не міг устояти перед холодними й розумовими доказами, — то підтримував свої погляди хочби піднесенням тону й ударами пястука, тобто назагал не­вживаними в дискусії доказами.”

(—) адв. Леопольд Невела

Шановні Читачі, Ви бачите, що вже навіть цих кіль­ка свідоцтв кажуть нам таки уважно ставитись до ду­мок полк. Ф. Гудими; а пізнаємо їх на дальших сторін­ках цеї книжки.

Хто до чого змагає?

17. грудня 1937. р. відчитав був плк. Ф. Гудима ко­роткий доклад п. н.: „Чи можлива нова світо­ва війна? Власне цей, що про нього згадують приве­дені нами свідки. В цьому докладі плк. Ф. Гудима заста­новився над недавньоминулою світовою війною та роз­глянув по свойому можливості нової світової війни. Він не тільки передбачив тоді прилучення Австрії до Ні­меччини і розбір Чехословаччини, але й висловив де­які інші цікаві й сміливі думки про європейську політи­ку, їх треба знати, щоб якслід зрозуміти ті погляди плк. Гудими, що їх він дотепер висловив.

Тому заки приступимо до новіших думок плк. Гу­дими про теперішнє міжнародне положення і про мо­жливі найближчі події — зупинимося коротко над тим, що він висловив в грудні 1937. р.

Плк. Ф. Гудима говорив тоді:

„У Версаї 1) 1918. р. подиктувала антанта 2) перемо­женій Німеччині важкі вимоги т. зв. „версайським” ми­ровим договором. Та цей мир не впорядкував Европи ні під національним, ні під господарським оглядом, хоч його творці покликувалися на шумне гасло національ­ного самовизначення народів, Усетаки не тільки світо­ву війну, але й узагалі війну в Европі вважали неможли­вою, в кожному разі ніхто не брав під увагу такої мо-жливости. *)

1) Осовецький, один інженер у Варшаві, відомий з ча­сто оголошуваних у часописах невияснюваних передбачень про політичні події.
2)У Версаї — в 1918 р. підписано мир, яким закінчилася недавна світова війна. Цим мировим договором дуже покрив­джено Німеччину, а скористали з цього перш усього Анґлія і Франція.
3)Антанта — союз держав Англії, Франції та царської Росії, що вів війну 1914 — 1918 рр. із Німеччиною та її союзни­ками. Згодом уже в ході війни до антанти приступили: Японія, Італія, а при кінці війни Зєдинені Держави Північної Америки.

„Думали тоді, що ніодна держава не зважиться збройно стати на перешкоді світовому пануванню Ан­глії та її перевазі в Европі. Вважали, що Англія, для своєї ж користи, буде пильно стерегти, щоб не змі­нявся вигідний для неї версайський світовий уклад. Сподівались, що надалі всі можливі політичні зміни переводитиме Англія за допомогою послушної їй Ліґи Націй — мирним шляхом.

„Та після подій в Манджурії, Абіскнії, Надренії, Ес-панії — та врешті після безоглядного збройного япон­ського походу в Китаї, — заплутане політичне поло­ження в світі дуже змінилося. Значення Ліґи Націй та й повага її головного керманича — Англії — так піду­пали, а враз із тим збройна сила, політичні й господар­ські домагання Німеччини (а вона то почуває себе по-кривдженою всрсайським миррм) так виросли, що пи­тання, чи можлива нова світова війна, — стаеться тепер знову на черзі.

..Англія майже двадцять років після версайського договору намагалася для своєї конечної потреби збе­регти якнайдовше мир і провести в життя загально світове роззброєння. Притому Анґлія хотіла залишити свою збройну перевагу на морі. Таке „роззброєння” могло дозволити Анґлії панувати „хитро, мудро, неве­ликим коштом”. Та ця мирна роззбройно – лїґова по­літика Анґлії зовсім не вдалася.

*) В наведених в цій книжці думках плк. Гудими не зміня­ємо нічого. Тільки в деяких випадках чужі незрозумілі слова Заступаємо українськими, або більш зрозумілими, а надто довп речення розбиваємо. Робимо це тому, щоби думки були зрозу­мілі кожному. Примітки з дужках є редакційні. Ред.

„Тепер Анґлія болюче відчуває наслідки ліґово-версайськоі політики: її світове панування загрожене і в Е в р о п і, і в Азії і в Африці. Тому Англія залишила балачки про роззброєння та для піднесення своєї захитаної поваги кинулася в проти­лежну крайність: вона зброїться з неймовірним поспі­хом. Анґлія має на те необмежені можливости. Вона багата.

„Політика Анґлії тепер, як і перед війною, прямує до політичної та військової рівноваги в Европі, саме со­бою — із значною англійською перевагою. Віками ви­пробувана англійська політика — у відношенні до єв­ропейських держав і зокрема — до своїх союзників — ніколи не буває відтвертою та щирою. Все ж та політи­ка не позбавлена в потребі й гарних слів та рухів.

„Тепер для інтересів Анґлії яканебудь війна неви­гідна й небезпечна. Тому то Анґлія так уперто прова­дить свою політику загального – збірного миру. Але миролюбство бритійського льва не краще від миро­любива тигра, що хоче відпочити після ситого й кри­вавого обіду. Він тільки тоді ричить, коли Його дрімо­ту відважуються трохи непокоїти. Очевидно, що не­безпечно повірити й покластися на такого роду „ми-ролюбіє”.

„Чинний політичний бльок — Німеччина, Італія і Японія, — направлений проти московського Комінтер­ну. Та цей бльок небезпечний і для панування Анґлії. Очевидно, щоб ослабити або розбити цей бльок, по­літика Анґлії не буде розходитись з політикою черво­ної Московії. Тільки способи й кінцева мета англійських політиків — будуть інші, як політиків Московії.

„У трикутнику Німеччина, Японія, Італія — саме «талія завдяки свому географічному положенню та сво-му захопленню мрією про панування на Середземному Морі, безпосередньо найбільше загрожує пануванню АшлІЇ. Тому ж саме Італія, хоч і найелабша в трикут­нику, для політики Анґлії висовується на ворога ч. 1.

„Німці зогляду на їхній політичний і господарсь­кий напрям на Схід Европи, не загрожують безпосе­редньо пануванню Англії. Та всетаки Англія все ще не може погодитися на вперті вимоги німців і дати їм вільну руку на Сході Европи. Не може погодитись, бо для англійських політиків не таємниця, що німецька сила після опанування Східної Европи й політично й економічно — досягне дуже загрозливих розмірів. То­ді вже Англія в союзі з Францією та Північною Амери­кою не дасть із Німеччиною ради, а в майбутньому бу­де змушена відступити їй перевагу в Европі.

„Японія загрожує інтересам Англії в Азії, а зокре­ма в Китаї.

„Політична стратегія 2) Англії, щоб розбити або ослабити не безпечний для неї трикутник, буде мабуть робити, першусьо.го. можливі уступки німцям на рахунок їхніх власних і своїх полі­тичних приятелів.

„Приєдання Австрії і розподіл без військової егзе-куціі чеського зліпка — в угоду німцям —- під натиском Англії — заспокоїть національну амбіцію німців, але не змінить їхнього тяжкого господарського положення.

„Повернення німцям тих чи інших кольоній, коли вони не будуть панами на морі, всетаки узалежнює їх від Англії. Повна політична й господарська незалеж­ність і могутність Німеччини її розквіт, — цілковито за­лежить від її руху на Сході Европи.

„Тепер в Европі порахунків між державами й при­водів до війни багато більше, чим їх було перед остан­ньою світовою війною. Сучасний стан збройного миру цілком подібний до того, що його переживали народи перед останньою світовою війною. Всежтаки можливість нової світової війни нам здається невеликою. Надто велика відповідальність і неімовірний страх перед на­слідками війни й самою війною, що панує в демократій великих імперіялістичних держав, в рішучий момент не дозволить їм виступити збройно.

„Отже, завдяки цьому, можливо, що неминучий збройний зудар у Східній Европі, а можливо й у Се­редній, не пошириться до розмірів нової світової війни.

„У висновок скажемо, що як минулої, так і для на­ступної світової війни Марс (бог війни) переховує свою шаблю не в Берліні а в Лондоні.

„Буря йде, вона вже близько. Ніхто не всилі зу­пинити її!”

Такі були думки, що їх висловив плк. Ф. Гудима в грудні 1937. р. Ті, що тоді мали нагоду слухати його докладу — не довіряли його думкам, особливо щодо долі Чехословаччини. Всетаки передбачення плк. Ф. Гудими сповнилися. Багато сьогодні говорить про те, що й інші висловлені тоді думки плк. Гудими збігають­ся із розвитком міжнароднього життя у світі. ЗО. грудня 1938. р. плк. Ф. Гудима виступив із новим, обширним докладом, в якому ще ясніше розвинув свої погляди про сьогоднішнє політичне положення у світі та про найближчі події, що на його думку, неминуче грядуть.
Дальші сторінки цеї книжки — це саме головні, незмінені думки з цього нового докладу плк. Ф. Гудими.

Сліпому розум не поможе бачити

„При кінці грудня 1937. р. я мав доклад п. н.: „Ч и можлива нова світова війн а?” В ньому я висловив думку про можливість приєднання Австрії до Німеччини та про розподіл Чехословаччини. Я запев-нював, що це станеться без війни, під натиском Анґлії в угоду німцям.

„Такий мій погляд очевидно розходився з погля­дами, що їх висловлювала на своїх сторінках щоденна преса. Тимбільше, що на Австрію, а вже зокрема на Чехословаччину, французька, а трохи й англійська ди­пломатія дивились як на свої протинімецькі твердині. Вони завжди боронили їх і підтримували.

„Зовсім зрозуміло, що мої слухачі, в яких полі­тичні погляди виробляють часописи, з виїмком деяких, уважали мої припущення за маловажні. Всетаки — мої, здавалося неправдоподібні припущення, справдилися. Тепер ці дві версайські твердині впали, так — як німці собі того бажали. Без бою заняла їх Німеччина.

„Австрія сталася одним із країв Великої Німеччи­ни й перестала існувати як окрема держава, зникла з карти Европи, Чехословаччину без війни розділили між себе сусіди.

„Торік — після вислухання вище згаданого мого докладу — молодий адвокат Л. Н. у дискусії зі мною зазначив, що мій погляд ні на чому неосноваиий. Тому, мовляв, мій погляд виглядає на звичайну ворожбу, і то незгідну з політичною історією Европи. Ця ворожба суперечить сучасному міжнародньому політичному по­ложенню й тому не може справдитися.

„Тоді мій супротивник запевняв, що така подія, як зміна державних границь, а тимбільше примусовий розподіл держави, — можуть бути переведені тільки війною.

„Мій супротивник погодився, що нова світова вій­на можлива. Але неможливо, мовляв, щоб Англія і Фран­ція без війни відступили Німеччині цілі держави. Не­можливо, щоб Аіїґлія і Франція без війни признали се­бе покопаними.”

„Хто в 1937. р. міг не погодитися з доказами мого супротивника? Хто міг думати інакше, коли цікавився міжнароднім положенням і слідкував у політичних ча­сописах за їхніми змінами? Чи я міг переконати супро­тивника й доказати йому, що він помиляється і то враз із світовою пресою?

„Я міг тільки зазначити свому супротивникові, що ми думаємо різними способами, різно відчуваємо й різно оцінюємо головні сили міжнародньої політичної гри.

„Я сказав, що не далі, як за рік, великі міжнародні події переконають не тільки його, але й деяких вели­ких європейських відповідальних політиків, що вони помилялися, Помилялися тільки тому, щ.о свої власні бажання і почуття вважали за дійсність, А на нову сучасну дій­сність вони вперто замикали очі, не хо­тіли її б а ч и т и, н е хотіли її узнавати.

„Чи переконалися у своїх помилках? Пішли у світ-за-очі, й мабуть обвинувачують не себе, а всіх тих, хто на їхній погляд — їх одурив, зрадив. А що ж на те по­літики, яких події безпосередньо не зачепили, а мій супротивник, а міжнародня преса, що весь час помиля­лася та уводила в блуд мільйони своїх читачів?!… Во­ни вийшли на добре: не сидять у вязниці і не вигнані з батьківщини. Вони приняли до відома все, що стало­ся. Та чи буде це для них доброю наукою? Напевне — ні! Вони постарому будуть мудрі, але залишуться слі­пими.

„Політики й редактори були здивовані, що між­народні події несподівано в швидкому темпі розгорну­лися і покотилися в напрямі, що був цілком інший від їхнього розумування і їхніх припущень. А все те, що не відповідає нашому розумові, коли воно не вигля­дає по дурному, ми називаємо чудом. Тому політики різного калібру, часописи й цілий світ, що з великим хвилюванням переживав це все, — визнали останні події за чудо.

„Тільки Гітлер, головний виновиик цих великих по­дій, в одній із своїх промов — не признав їх за чудо.

Він визнав їх, як заслужену нагороду, як неминучу ко­нечність невтомної організованої праці німців. Але опі-нія світу й далі стоїть на тому, що сталося чудо.

„Може Гітлер помиляється, або навмисне ухилився від правди, щоб похвалити німців і більше їм подоба­тися? Може справді сталося політичне чудо?

„Але мусимо з тим погодитися, що останнє полі­тичне „чудо”, як і кожне чудо й кожне дивне, нам не­зрозуміле явище, — мусить мати свою причину й та­кий а не інший розвиток. Тому, коли ми вгадає­мо причину „чуда”, зрозуміємо закон його діяння, то тоді таке явище стра­тить у наших очах свою чудесність.

„Нам необхідно теж пригадати й ті недавні минулі „чуда”, щоб правдиво оцінити сили великих народів, що ведуть боротьбу за перевагу в світі, щоб не помиля­тися у своїх рахунках на майбутнє. На тих „чудах” му­симо зупинитися, вникнути в них, зрозуміти їх і без-сторонно оцінити духові сили, що діяли в цій грі.

„Тільки після того зможемо в головних рисах окре­слити можливий хід дальших історичних подій. Тоді все, що станеться, буде нам зрозуміле й не заскочить нас, як „чудо”, як щось несподіване. Майбутні полі­тичні події будуть для нас звичайними явищами — й черговим звеном нерозривного ланцюга історичних подій.

Чому Гітлєрові удалося?

„Звичайно — при розрахунках політичних і вій­ськових сил — приймають під увагу тільки матеріяльні сили. *) Безперечно, що це все має велике значення, зокрема, — коли знаходиться в руках великих будів­ничих. Великий знавець збірної душі народу — Напо­леон — сказав: „Щоб воювати треба мати три речі: гроші, гроші й гроші. Але перемога в трьох четвер­тинах залежить від сили духу війська.”

1) Матеріяльні сили народу — багацтва скарбниці і землі, скількість населення, кількість і озброєння війська і т, д.

„Отже, щоб не помилитись у розрахунках на май­бутнє, ми не повинні легковажити матеріяльних сил, (багацтва, тощо.). Все ж таки мусимо звернути увагу на духові сили народів, що тепер ведуть між собою за­пеклу політичну боротьбу.

„Ми повинні приняти під увагу те, що з великих народів — тепер одні духово слабі і змуче-н і, хочби тільки й тимчасово, а другі пережива­ють своє духове піднесення. Одні провідни­ки вірять у свої гасла й народи вірять їм. Другі провід­ники й самі вже не вірять у ті гасла, що їх кинули сво­їм народам.

„Провідники світової демократії -) — змучені ду­хово світовою війною, — тому бажали б добре відпочи­ти після важкої перемоги. Вони усипляли себе і свої народи думкою, що здобули непорушний — вічний мир. Тепер із солодкого просоння бачать привид жахли­вої війни і відчувають, що їхні народи не легко підуть на нову світову війну, бо духово настроєні на мир.

„Проводирі червоної Росії обіцяли своїм підвлад­ним народам рай на землі, а дали пекло. Тому й не вір­ять народи тим проводирам і не вірять теж і в їхні гасла.

„Не можуть перемогти армії-народи — без віри у своїх провідників і без мети, хочби й які мали великі матеріяльні засоби. Вони мусять відступати, щоб захо­ватись, щоб не бути на голову розбитими. І відсту­пають, відступають в порядку і без чуда. А здивовані народи, політики й преса — бачать в тому чудо…

„Для Англії тепер війна невигідна й непотрібна, а при сучасному міжнародньому положенні — навіть не­безпечна. Англійська політика більше розраховує, а дуже мало рискує, Головна мета англійської політики завжди — інтерес держави. Інтерес держави — на довший ч а с, а не дрібні політичні успіхи.

2) Світ ова демократія — під цими словами розуміє автор такі держави: Англію, Францію і Зединені Держави Північної Америки та їх союзників, (бо в них є демократичний лад). Цей бльок бореться тепер за владу у світі з бльоком на­ціональних диктатур тобто Німеччиною, Італією та Японією.

„Тепер, якщо Анґлія і почала б і виграла б війну з Німеччиною, — то нічого не дістане крім страт. А, якщо проглала б — Анґлія не залишилася б цілою» Сучасне міжнародне положення та від­ношення збройних сил поодиноких та­борів — наказує Англії вести м и р ,о л ю б-и у політику.

„Для Німеччини війна з Англією і Францією теж невигідна й непотрібна. Всі німецькі політичні й госпо­дарчі інтереси лежать здебільше не ка Заході, а па Сході Європи. На цій підставі німці бажають ми­ру з Англією і щиро хочуть уникнути війни в західній Європі.

„Пригадаймо події! В березні 1938. р, вдарив пер­ший весняний грім і блискавкою запалилась Австрія. Не встигли Франція і Анґлія порозумітися, як Австрія згоріла, її не стало. Захоплений Відень вітав квітами німецьке військо. Аншлюс повстав без стрілу. Враз із тим сталося щось більше — повстала Велика Німеччи­на.

„Анґлія про людське око протестувала, а Франція нервово оглядалася на Англію. Гарячу Францію стри­мав холод англійських політиків. Протестів і Англії і Франції — Берлін — за шумом музики й радощів не почув. На протести ніхто не звернув уваги.

„Доконане діло приняли до відома. А Ліга Націй — з переконання мовчала. Само собою не вислала вона побажань Ґітлєрові, але було враЖіння, що Ліга На­цій сердечно рада, — що обійшлось без війни. І так було відомо, що аншлюс не за горами, пощо ж балака­ти? А те, що один член Ліґи зник кудись „чудом”, — то все в порядку. Австрія — не Абісинія, не рідка по­луднева квітка в Лізі Націй. Без клопоту, без якоїбудь погрози, відразу викреслили   Австрію із списку. Про смерть старої навіть не повідомили рідні, тихесенько ЇЇ поховали.

„А світова преса і та прихильна і та ворожа —• на перебій лящала, Рівняла Гітлєра з Наполеоном, Прига­дувала Австерліц — найбільший Наполеонів чин, — ореол його світової слави.

„Нарешті трохи уляглось, стихло.

„Прийшли дні травня: Судети на денному порядку. Знову галас на цілий світ. Мобілізація в Чехословаччи-ні. Наради в Лондоні, ¡5 Парижі. Після нарад Париж оголосив, що свій обовязок військового союзника Че-хословаччини дотримає до кінця. Лондон підтвердив, що стане по боці Франції. У Празі, у всіх — союзних Франції столицях — зірвалася радість.
„У демократичній Європі заяву Анґлії в зажали за перемогу. Всюди було чути: — Союзні договори й на­далі обовязують. Нарешті Гітлєр дістав відпір, програв. Нарешті німців поставили на належне їм місце. — І помилились.

„Гітлєр не програв, бо бою не давав, нападу не ро­бив. Він тільки демонстративно близько під’їхав до су­детської твердині. Хотів довідатися, чи можна зараз, без бою, без підготовки — її заняти. А як не можна, то хотів довідатися, звідки треба сподіватись ворожо­го удару та якої сили. Довідався і від’їхав.

„Негайно наказав приспіщено укріплювати лінію Зігфріда. Минуло літо. Гітлєр обдумав, приготовився. На лінії Зігфріда 3) поставив озброєні полки. Розпо­чав генеральні маневри. У союзних столицях знову за­ворушилось: у дипльоматів — непевність і переляк. Чехослсваччина знову змобілізувалася. Європа напру­жено чекає, що скаже Гітлєр. Чомусь боялися слова „плебісцит” *)• Усім здавалося, що за словом „плебіс­цит” —- ховається війна. Для натиску, щоб Берлін не кинув того слова, Париж І Лондон брязнули зброєю. Брязнули й самі злякалися дзвону власної зброї — і з поспіхом почали ще більше мобілізуватися.

3) Лінія Зігфріда — оборонна смуга землі здовж ні­мецько-французької границі, де побудований цілий ланцюг твер­динь і інших укріплень для забезпеки Німеччини від Франції. Франція має на своїм боці таку ж оборонну лінію Мажіно.

„Та правдоподібно вся та військова метушня не зробила на Гітлєра великого вражіння. Він того напевне сподівався після травневої демонстрації. Нарешті Ев­ропа, що напружено вижидала, почула по радіо промо­ву Гітлєра. Він признався щиро, що лінія Зіґфріда не зовсім ще готова, але міцна. На ній ворог повинен по­ламати зуби. Слова „плебісцит” не кинув. Він мудро обійшов його, змінивши на рівнозначний вираз „само­визначення народів”, щоб не лякати англьо – францу­зьку демократію.

„В зацікавлених столицях промова Гітлєра зроби­ла майже добре вражіння. Там навіть легко відітхнули.

„Очевидно європейські політики без захоплення слухали Гітлєрові слова про самовизначення народів. У кожному разі ці слова не зробили на них такого ве­ликого вражіння, як на судетських німців. Бо ті остан­ні, як на приказ, на чолі з Генляйном, на радощах по­чали самовизначуватися. У чехів у конституції — того нема. Обурились: конституція — непорушна. Озброєні чехи почали стріляти, ловити німців і набивати ними вязниці.

„Гітлєр відразу не погодився з таким самовизна­ченням. Він твердо заявив: „Війни не хочу. Бажаю миру, але не дозволю далі кривдити й держати в нев*лі су­детських німців. Но доброму до 1. жовтня — прошу віддати Судети без війни!”

„А в той саме час у Берліні, на вулицях, де скупче­ні посольства держав, наче у кіні. Проходять вулицями війська, озброєні, заквітчані… Проходять і вдень і вно­чі — без кінця… їхня панцирна зброя гремить і злива­ється з музикою у грізний шум війни.

4) Плебісцит — всенародне голосування, що має вирі­шити кількістю голосів про дальшу приналежність якоїсь кра­їни до тої чи іншої держави.

„По всій Европі полетіло: — Війна, війна! Переляк й жах у столицях, містах і селах, — такий переполох, наче на Европу налетіли марсіяни. Ніхто нічого не ро­зуміє. Всі кинулися на перебій до крамниць купувати протигазові маски. Оглядають, одягають, виглядають у них дивоглядно, ходять, як дурні. На вулицях приспі-шено копають рівчаки, мішки з піском тягають, а ді-. ти й жінки зо страху всі в сльозах.

„Навколо все, наче горить. Усюди чути: війна, війна. Війна іде… Війни ніхто не хоче. Та ніхто не в силі зупинити її. Нарід, його єпископи, міністри, — безси­лі зупинити війну. Королева Анґлії плакала і молилась, — король безсилий зупинити війну. Війна, страшна, жорстока, безпощадна, йде як смерть невблагана. Жах війни в душі, в очах кожного стоїть, а в голосі без від­повіді — тільки питання: — „Пощо війна — безглузда, непотрібна?”

„Перший з усіх премієр Анґлії Чемберлен зрозу-I мів, що народ не хоче війни,   що її ніхто не  розуміє. І Розрахував, що війна для Анґлії шкідлива. В такому Г випадку повага держави не може бути причиною війни, | мир треба рятувати. Нема часу. Старий Чемберлен ні­коли не літав. Байдуже — давай літак. Гармати вже на­биті, війна без оголошення йде… Нарешті радощі, ди­кі радощі: в Мінхені підписали мировий договір.

„За договором держави відступили Німеччині Су­дети. А Чехи? Чехи — признали доконаний факт… і роз­пустили змобілізовані війська.

„Для Анґлії і Франції не було іншого виходу. Ро­зум і необхідність примусили їх вибивати — клин кли­ном. Велика мета мусить виправдати й найбільш жор­стокий засіб. Воювати, піднести світову бурю, тільки на те, щоб змусити судетських німців проти їхньої волі залишитися під чеською владою? Ні, це було б не тіль­ки несправедливо, але й дуже нерозумно. Це й ріши­ло про становище Анґлії і Франції щодо їх союзника.

„Франція переконалася, що одночасне брязкання французької та англійської зброї не робить на німців надто великого вражіння. Тому й сама Франція чекала натиску від Англії та охоче йому піддалася. Очевидно, що не всміхалася Франції війна з німцями для оборони чехів. А розіграти для виконання своїх союзних зобо-вязань на лінії Зіґфріда — західний сміхотворний Чанґ-Ку-Фенґ8) — не годилось. Бо могла би Франція, як і червона Московія, осмішитися ним на цілий світ, по­казати свою слабість і остаточно підірвати свою повагу.

„Мюнхенський договір усунув Ліґу Націй із міжна-роднього політичного життя, Враз із тим, цей договір пірвав останні сторінки версайського трактату, Ліґу Націй так, як і першого її члена (за азбукою) — Абі-синію — вже треба вважати за політично померлу. її ще тільки не поховали й не поладнали всіх похорон­них справ.

„Мінхенський мировий договір не тільки змінив політичну карту Европи, Він змінив теж мову європейських політиків, їхній тон. Він зробив переворот у здивованих умах народів.

6) Чанґ-Ку-Фенґ — місцевість на пограниччі Зеленого Клину й Манджурії. Там большевики нарушили 1938. р, ман-джурську границю і увійшли до Манджурії. Але дістали від Япо­нії так сильно, що після ганебної поразки відступили з соромом назад.

„Раніше в Европі тільки виключно війною перево­дилися такі основні зміни, І, поправді, війна була, але вона розпочалася і покінчилася без стрілу. Така війна — чудесний винахід. Йому дійсно — радіо й інші ди­ва техніки уступлять. А винахідник —- англійський пре-мієр Чемберлен. Робить вражіння боязкого, а в дій­сності є людиною великої громадської мужности. Прав­дивий — англієць. Не злякався і добре розрахував, Відваги треба на війну, відваги треба й на мир.
„Можна сказати, що премієр Чемберлен, своєю ми­ролюбною політикою не тільки здобув прихильність цілого світу. Вік прислужився отак для інтересів ан­глійського народу не менше своєю миролюбністю, як прислужився Гітлєр для німецького   народу — своєю блискучою перемогою. Тепер і Чемберлен шукає вже нових шляхів для англійської політики.

Хто скільки має сили?

„Відступ Анґлії та Франції з головних версайських позицій без бою зробив в Европі величезне вражіння. Після мінхенського договору ще й досі чути в пресі голоси про упадок духа в Анґлії і про слабість Франції.

„Природно, що під свіжим вражінням несподіваних подій, сильно перебільшують слабість Анґлії і Франції. Тепер недоцінюють сили Анґлії і Франції, як давніше після світової війни легковажили і недоцінювали сили Німеччини.
„Бо, не зважаючи на свій демократичний устрій, Франція, а тим більше Англія — не належать тепер до національно незорганізованих І слабих народів. Можна сказати, що духово й національно вони не слабші, як були перед світовою війною. Тільки народи багаті й насичені не мають охоти і не бачать глузду воювати, а тим більше воювати за чужі інтереси Війна їм нічого не дасть — крім руїни і страт.

„Політичні умовини для Анґлії і Франції тепер не­сприятливі й тому вони мусять відступати. Та їхня культура, організованість і національна свідомість на­стільки високі, що в небезпечну хвилину можуть про­явити вершок національної єдности й успішно оборо­нитися перед сильним зовнішнім ворогом. На таку обо­рону здібна навіть і Франція, хоч тепер там сваволя ро­бітництва під впливом комуністичної агітації сильно розхитала устроєвий порядок.

„Знають про це німці, але німці знають добре і свою силу.

„Німці знають, що вони у світову війну більше як чотири роки боролися не тільки з Англією і Францією. Вони боролися майже з цілим світом і памятають про те, що їх не перемогли на полі бою, а голодом. Знають німці, що світова війна дала Анґлії і Франції перемогу, як побіда Пирга. 7) Переможці не мали сили осягнути більшої перемоги. Не могли вони зруйнувати Німеччи­ни й не могли політично й національно її роздробити, як того собі дехто бажав.

„Переможці самі ледве дихали. Після Пиргової пе­ремоги повстав договір у Версаї. В ньому крилося на­сильство більше від перемоги та страх переможців пе­ред переможеним. У світовій війні німці були тільки зранені, але їхній дух залишився незломаний. їхня віра у свою силу після світової війни сталася ще міцнішою.

..Тепер Велика Німеччина Гітлера національно зелнана, мінніша й сильніша, як Німеччина Вільгельма Н. Міжнародня політична ситуація для Німеччини тепер більше вигідна, як за часів світової війни. І всетаки Ве­лика Німеччина Гітлера не легковажить сили Фоанції і Англії. Німці щиро хочуть замкнути з ними свій вер-сайський рахунок мирним способом.

„В Росії батіг червоної влади безустянку свистить по спинах поневолених народів. Свистить і бє, щоб вдержати послух для червоної влади. Бє немилосердно, безоглядно й міцніше від батога колишньої цар­ської влади. Очевидно, що тут сила спротиву народів в обороні своєї інтернаціональної „батьківщини” й чер­воної комуністичної влади не буде велика. Населення змучене шпигунством, провокацією, насильством і не-переривними розстрілами. Воно зненавиділо червону владу настільки, що буде зустрічати військо перемож­ця, як свого спасителя.

„В Західній Европі добре знають про порядок, що існує в червоному „раю”. Знають про це добре й воло­дарі червоної Московії. Тому вони не відважилися на більше, як на сміховинний Чанґ – Ку – Фенґ. Тому во­ни не помогли своїм союзникам чехам.

Про що йде і хто чого хоче?

„Оте, що по одній стороні стоять демократичні держави а по другій національні диктатури, робить вражіння, що незгода й політична боротьба між вели­кими державами здебільша йде тому, що є різниці ідеольоґії. 8)

„Є чимало таких , що думають наче б то ідеольо-ґічні спонуки зцементували бльок Берлін — Рим — Т о к і о. Думають, що власне ці причини поважно збіль­шують напружене відношення цього бльоку до англьо-французько – американської демократії. Догадуються, що ці ідеольогічні спонуки можуть бути причиною війни. Але помиляються! Ідеольогічні розбіжності можуть відіграти в новій війні ролю небільшу від сара-євської бомби перед світовою війною. Тобто ці роз­біжності можуть бути щонайвище приводом, але не дійсною причиною війни.

„Ще-ж бо недавно Мусоліні пробував у Штрезі закріпити приязнь із анґльо – французькою демокра­тією. Це він, згідно з їхньою політикою, висилав до Бреннер проти гітлерівських німців свої змоторизова-ні дивізії. Та союзники з часу світової війни не виправ­дали надій італійців після світової війни. Досі не вирів­няли вони з Італією рахунків за світову війну, завжди годували Італію тільки обіцянками.

„Довгий час Мусоліні вагався. Але врешті прийшов до висновку, що Італія може швидше узгіднити свої державні інтереси з інтересами Німеччини, як із коли­шніми своїми союзниками. Тільки для інтересу італій­ського народу Мусоліні скочив із проса в гречку — й договорився з німцями.

„Теперішні розбіжности між трикутником Берлін-Рим – Токіо та анґльо – французько – американською демократією, — виникають не з ідеольоґічних різниці*, а вони мають свої причини в різниці державних інтере­сів. Тільки різні мрійники, яких ніколи не бракує — та їхня преса, намагаються поглибити згадані вище роз­біжносте своєю ідєольогїчною боротьбою та надати цій боротьбі більшого значення.

„Відомо, що існує велике напруження між Берлі­ном і червоною Московією. Це напруження має ідео-льоґічний характер і може закінчитися збройним зу~ даром. А л е і в тому випадку — причи н.а війни буде не і д е о л ь ґ і ч н а, а господар­ська і політична, Якщо червоний Інтернаціонал із своїм червоним диктатором Сталіном сидів би не в Московії, а десь у Мексику, або в Канаді, то Німеччи­на Гітлера не починала б із ним „ідеольоґічної” війни. Дуже можливо, що в тому випадку, навіть увійшла б з ним у союз так, як це тепер зробила Франція.

„Політична і господарська незалежність і могут­ність Німеччини, її розцвіт і найбільше промінювання німецької культури, — вповні залежить від руху Німеч­чини на Схід Европи.

„В Німеччині тепер немає безробіття. Весь надли­шок вільних рук працює для збройної підготовки армії та держави. Якщо скінчаться зброєння — то шчнеться велика криза безробіття. Тому й не може німецький уряд Гітлера після узброєння скласти зброю до комор ї звільнити від праці мільйони робітників. Не може ні­мецький уряд дивитися тоді спокійно на зубожіння свого народу й тішитися, склавши руки, що Німеччина під військовим оглядом найсильніша в Европі, що для осягнення дрібного політичного успіху може вона бряз­нути зброєю і налякати свого сусіда. Така мета зброєнь була би просто нерозумна й напевно не е вона в німець­кому нляні. Мета німецьких зброєнь — далеко поваж­ніша.

„Німецький уряд мусить знайти для свого народу пращо та відповідні ринки для   німецької   промисло­вости, Кольонії, що їх можуть німці дістати самими мир­ними засобами, не дадуть Німеччині достаточних рин­ків і дешевих сировин у належній кількості. Німеччина мусить шукати для своєї великої промисловості! вели­ких ринків і знайти для неї дешеві сировини. Німець­кий уряд мусить на довший час забезпечити життя сво­го народу й дати йому змогу правильно розвиватися.

„Цей найбільший і найближчий ринок для Німеччини лежить у Східній Европі. Але устрій червоної Московії і комуністична влада — замкнули цей ринок перед Німеччиною.

„Життєві інтереси Німеччини вимагають упо­рядкування Східної Европи й забезпеки величезних її теренів і ринків від червоної зарази.

„Політично – господарський рух Німеччини в на­прямі Східної Европи — найменше загрожує безпосе­реднім господарським інтересам Англії і Франції і не стикається тут гостро з інтересами Італії.

„Південно – східній ринок, що йде через Балкан у Туреччину, є менший і значно дальший. Крім того — в тому напрямі — Німеччина безпосередно зачіпає не тільки інтереси Англії і Франції, але теж і інтереси сво­го союзника Італії.
„Зліквідувати без війни червону Московііо з її „раєм” на землі — німцям не вдасться, Війну на Сході Европи — німці мусять уважати конечною необхідністю. І вони це знають. До тої війки Німеччина готується не тільки військово. Готується до неї  господарсько – політично й ідеольоґічно.

„Німеччина заключила з Японією й Італією проти-комуністичну умову. Вона пробує договоритися з Ан­глією і Францією, щоб забезпечити собі їхню невтраль-ність. Але якщо Німеччині не вдалося б,и договоритись із Англією і Францією, то всетаки політичне й господарське положення змусить Німеччину руши­тись на схід.

Передбачення найближчих подій.

„1938. рік був переломовим роком у міжнародній європейській політиці. Він відрізняється від поперед­ніх повоєнних років своїми великими політичними по­діями. Вони неминуче вплинуть і на даль­ший хід європейської п о.л і т и ч н о ї істо­рії.

„Японія, Італія і Німеччина в 1938. р. ще далеко не досягли своєї політично – господарської мети. Тому треба сподіватись, що бльок національних диктатур по старому проявлятиме в 1939. р. свою зовнішню рухли­вість і буде надалі невпинно зброїтися.

„Трикутник національних диктатур — своїм кутом у Токіо — з неменшою силою й надалі натискатиме на політично – господарські інтереси Англії, Франції, Пів­нічної Америки й червоної Московії в Китаї.

„Римським кутом тиснутиме на політично – госпо­дарські інтереси Англії і Франції в басейні Середземно­го Моря.

„Берлінський кут, — найбільше небезпечний сво­єю силою і близькістю до головних осередків англій­ської та французької імперій. Але тому, що його на­тиск іде в східньому напрямі, він тепер найбільше за­грожує червоній Московії.

„Тому політичне небо в басейні Райну не завжди буде, захмарене. Навпаки — в басейні Середземного моря воно буде переважно захмарене й часом буде, за­носитися на бурю, але правдоподібно — до неї не дійде.

„Перш за все, Англія своєю політикою буде нама­гатися розбити союз національних диктатур. Але така політика покищо Англії не вдасться.

„Анґльо — французько — американська демокра­гія таки дуже занепокоєна зростом сили і безупинний. рухливістю бльоку національних диктатур. Для обо­рони своїх політично – господарських інтересів і кольо-шяльних посідань — три перші держави будуть далі зброїтися і тісніше обєднуватися. Крім того вони будуть пробувати розвинути свою господарську і грошеву до­помогу меншим державам, щоб разом із цим увійти з ними в політичний звязок. Але більшість держав, щоб у майбутньому не воювати за чужі інтереси, не звяжуть себе політично з анґльо – французькою демократією. На випадок війни вони залишаться невтральними. Бельгія теж залишиться невтральною.

„Німеччина і Італія в найближчому часі будуть правдоподібно домагатися спільної наради чотирьох великодержав для перегляду версайського договору, головно його кольоніяльної частини.

„Північна Америка далі приспішено зброїться. її президент Рузвелт, залишиться вірним собі, буде по­співувати свою лебедину пісню, але це не зробить ніякого впливу на хід політичних подій в Европі.

„Англія, Франція, Північна Америка й червона Мо-сковія будуть підтримувати Китай у боротьбі з Японі­єю всякими засобами. Робитимуть це, щоб не стратити своїх господарських і політичних впливів у Китаї. Але, не зважаючи на ту піддержку, Японія матиме великі успіхи в Китаї. Організована боротьба Китаю остаточно заломиться. І тільки, завдяки, помочі вище згаданих держав, війна в Китаї так швидко не скін­читься і прийме вигляд партизанської боротьби.

„Остаточно закінчиться боротьба в Китаї і настане там замирення аж після упадку червоної Мос.ковії, правдоподібно не раніш, як 1941. року.

„Політично – господарські впливи, значення та взагалі повага, що її мала біла раса в Китаї, сильно впаде. Ненависть до білих стане в Китаї отвертою, ра­ніше вона там укривалася. Гоміндан 10), духовий провідник західньо – європейської культури та суспіль* них ідей в Китаї, стратить свої впливи й перестане, правдоподібно, існувати. Китай, Монголія і М а н-д ж у р і я — залишаться нібито й незалежними. Але на­роди й влада цих держав у своїх почуттях узнавати­муть імператора Японії своїм найвищим суддею і звер-хником, своїм богдоханом (королем королів).

„Англія, Франція і Північна Америка якийсь час не будуть узнавати нового політичного стану на Далеко­му Сході. Але без війни вони не в силі змінити його й тому мусітимуть погодитись із змінами, що сталися.

„Правдоподібно — Східний Сибір до Бай­калу відірветься від Великої Росії і стане самостій­ною державою — під господарським і політичним впли­вом Японії. Друга половина Сахаліну й Куриль-ські острови припадуть Японії. Владивосток, як­що залишиться столицею Східнього Сибіру, буде роз-броєний. Відношення Західнього Сибіру й Туркестану до Великої Росії будуть такі, як вза­ємини доміній Великої Британії до метрополії.

„Всесвітова війна тепер мало прав­доподібна. Сама Німчечина не розпічие війни проти Англії І Франції.

„Заява Гуґенберґа про життєві інтереси Німеччи­ни на Сході Европи викликала у свій час страшенну бурю. Але чи викличе таку бурю неминучий в недалеко­му майбутньому німецький рух на Схід Европи з боку Англії і Франції? Правдоподібно ні!

„Англія і Франція не захотіли боронити важніших для неї Австрії і Чехословаччини. Не будуть вони бо­ронити червоної Московії. Не будуть боронити їх на­віть у тому випадку, коли самі не тільки дозброяться, але й надзброяться. Бо зброю уживають не тоді, коли її багато, а тоді, коли цього вимагає конечність і якщо є віра, що нею досягнеш свого. Ні Анґлія, ні Франція тепер не мають такої віри.

10) Гоміндан – парлямент у Китаї.

„Не виключене однак, що Англія і Франція розпіч-нуть із Німеччиною війну в обороні червоної Московії, щоб припинити розвій сили Німеччини. Це можливе, якщо в Англії дійдуть до влади політики типу Вінстона Черчіля, лорда їдена і Дуф Кок ера, і якщо зміняться народні настрої в Англії. Та в тому випадку війна на Райні носитиме оборонний і лагідний характер. За мов­чазною згодою літаки не будуть бомбардувати відкри­тих міст і не будуть вживати газових бомб.

„Ні Лондонові, ні Парижеві, ні Берлінові західня війна не загрожує руїнами. Німці залишаться на лінії Зігфріда, французи й англійці на лінії М а ж і н о. Війна на Райні носитиме харак­тер військової облоги.

„Війна з Німеччиною — крім страт — нічого не дасть. Вона може тільки зашкодити пануванню Англії та Франції в кольоніях, але в ніякому разі вона не змі­нить долі Східньої Европи. Доля СхідньоїЕвро-п и вже п р и с у.д ж е н а, — в найближчому часі ми побачимо її. Правдоподібно з вибухом війни на Сході Европи — Англія і Франція дадуть чер­воній Московії не більшу поміч від тої, що тепер дають Китаєві в боротьбі з Японією.

„Тому на Райні буде заноситися на велику бурю, але до війни не дійде. Більше можлива війна на Серед­земному морі. На Сході Европи — війна не­минуча. Тут війна прийме кривавий характер, тут усе буде дозволене.

„Національна ідея переможе не тільки в Евроиі, але й в більшості світу. Тому колоніяльно – імнеріялі-стичним державам — Англії та Франції, — не так за­грожує Німеччина, як загрожують їм старі пророки сходу — Будда й Магомет.

„Мадяри швидко одержать без війни від Руму­нії свої землі з мадярською більшістю. Не виключене, що мадяри в недовгому часі дістануть свої землі без війни теж і від Югославії. Хорвати дістануть в ЮгославііЦіііироку автономію.
„Після упадку большевизму московський народ переживе значно більший духовий перелім, як перенесли його в 1938. р. чехи.. Памятник Леніна в Москві буде зруйнований, а каміння з нього побите й розвіяне, наче порох.

„Ж йди у Східній Европі переживуть страшні часи. Ніхто інший, а саме німці Гітлера — причиняться до зменшення жахливого переслідування жидів. У кож­ному разі положення жидів лишиться тяжким, їхні права будуть значно обмежені… Правдоподібно, після закінчення війни пічнеться масовий вихід жидів із Цен­тральної та Східньої Европи.

„Московський нарід збудував величезну імперію. З огляду на рухливість і здібність до панування його можна назвати англійцями суходолу. Сама московська земяя має вигідне стратегічно – географічне положення^ Це урівноважнюе до деякої міри силу московського народу з німцями. Однак московський нарід багато стратить, бо значно тепер ослаблений.

„Ми — українці — заселюємо багатий край, що приваблює сусідів. Своєю чисельністю, — ми другий народ у словянстві. Але нам тяжко буде боротися за волю й самостійність, бо ми ще тільки почали почува­ти себе окремою нацією.

„Без великих жертв, без боротьби, без. пролиття власної к р о в и ніякий на­род не здобув волі й на неї не заслуго-в ує. Нам після нової кривавої боротьби може всміхну­тися доля. Але наш північний сусід — Московія — має великий розгін до завойований України. В душі москов­ського народу не вмре відразу т. зв. „всеросійська ідея”.

„Тому після замирення ще якийсь час падатиме на Україну — темна тінь „Єдиної — неділимої”, — буде непокоїти і баламутити душу українського народу. Тільки міцне прагнення, і незломна воля — після крива­вої боротьби — може забезпечити нам самостійність. Тимбільше, що й німці *) після того, як причиняться до замирення Східньої Европи, де відіграють велику по­літичну й господарську ролю, найбільше будуть ра­хуватися з новою Білокаменною Московією.
„Московія повернеться до давньої приязні з нім­цями. І в англійського народу пройде з часом недовіря і підозрілість до німецького національного руху. Ан­глія погодиться з новою Німеччиною й наблизиться до неї.

„Наша — сучасна нова — доба, що те­пер тільки начинається, буде може мен­ше кривава, як це всім здається. Але,сво­їм історичним значенням вона переви­щить  Наполеонову добу”.

Так бачить найближче майбутнє   плк. Ф. Гудима.

КІНЕЦЬ


Tags:


Share this article:



Would you like to share your thoughts?

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *